Чому людина не повинна знати, відчувати, що її виховують? Тому що справжнє виховання – це самовиховання. Потрібно створити таке спілкування вихователя з вихованцями, щоб кожне слово, звернене до юного розуму і серця, пробуджувало внутрішні духовні сили, викликало внутрішню роботу розуму й серця, направлену на самопізнання і самовдосконалення.

Василь Сухомлинський  

Портрет вчителя моєї школи.

Від самого початку та впродовж усього навчального процесу вчитель демонструє дітям свою довіру до них, він допомагає учням, він завжди зважає на те, що учні мають внутрішню мотивацію до навчання. Вчитель для учнів є джерелом різноманітного досвіду. До нього завжди можна звернутися по допомогу, стикнувшись із труднощами під час розв’язання певного завдання. Вчитель здатний відчувати емоційний настрій в колективі і приймати його.  Він не завжди відверто виявляє свої почуття, але прагне до досягнення симпатії, що дозволяє розуміти почуття та переживання кожного. Вчитель намагається чітко працювати з документацією, щоб уникнути конфліктів з адміністрацією школи. Співпереживає дітям та колегам, адже людські проблеми і в дітей, і в дорослих такі самі. Вчитель не боїться розмовляти з батьками учнів, говорить їм як про досягнення своїх вихованців, так і про їх недоопрацювання.

Чотири критерії, як вчити:

1. Учитель повинен бути вимогливим, але доброзичливим.

2.   Педагог повинен любити дітей просто за те, що вони діти.

3.    Учитель повинен глибоко знати свій предмет, бути захопленим ним.

4.Педагог повинен досконало володіти методикою навчання.

Характеристика  вчителя залежить від рівня професійного самопізнання, професійної самосвідомості, а точніше - від рівня його розвитку. Існує декілька рівнів професійного самопізнання. Низькі рівні корелюють із порушенням емоційно-вольової сфери, гнучкості поведінки, саморегуляції. Тобто, цілком обґрунтовано можна стверджувати, що недостатній розвиток самосвідомості пов'язаний із порушенням психологічного здоров’я вчителя, що по своєму впливає на весь процес педагогічної праці. Розвиток професійної самосвідомості вчителя відбувається на таких рівнях: регулятивно-прагматичному; егоцентричному; стереотипно-залежному; суб’єктивно-універсальному.         

Регулятивно-прагматичний рівень (тип «самодур»). Професійна самосвідомість учителя перебуває в зародковому стані через відсутність замотивованості педагога до процесу самопізнання. 

Егоцентричний рівень (тип «наполеон, нарцис»). Основним моментом є особисті зацікавленість, зручність, престиж, з іншого боку – самостійність, але творче начало викривлене, спрямоване лише собі на благо. Такий педагог не може вирватися за межі егоцентричного рівня самосвідомості, чим руйнує систему саморегуляції.

Суб’єктивно-універсальний рівень. Головні характеристики пов’язані з внутрішнім поривом людини на створення таких результатів діяльності, які принесуть рівне благо іншим, навіть не знайомим, суспільству в цілому. Педагог сповнений прагнення до творчості,самовираження, самоактуалізації. Цей рівень є прологом до духовного розуміння себе та інших людей. Для педагога він характеризується гармонійним розвитком професійної самосвідомості. Педагог проявляє себе як творча особистість, спрямовує педагогічну діяльність на розвиток унікальної сутності кожної дитини та у своїй праці розвиває себе як особистість і професіонал. Шлях цей нескінченний, сподіваюся, що всі наші педагоги досягнуть саме цього рівня професійного самопізнання, самосвідомості.

О.С. Нурєєва, книга «Імідж класного керівника», Харків

Характеристика учнів.

         Рівень підготовленості учнів.

1.     Знання учнів.

2.     Вікові та індивідуальні особливості учнів.

Вчитель – учень: процес спілкування.

Учень – учасник спілкування, він реагує на поведінку вчителя, захищає свої позиції.

Характеристики поведінки учнів.

1.                  Привертання уваги: активна поведінка привертання уваги (відволікає увагу вчителя і класу); пасивна поведінка привертання уваги.

2.                  Мстива поведінка учнів.

3.                  Прямі фізичні і непрямі психологічні акти насильства.

4.                  Активна форма поведінки, спрямованої на уникання невдачі – спалах обурення, учень втрачає контроль над собою.

5.                  Пасивна форма поведінки, спрямованої на уникання невдачі – відкладання «на потім» справ і не доведення їх до кінця.

6.                  Владолюбна поведінка учня: учні йдуть на конфронтацію і нагнітають напруженість.

7.                  Пасивна владолюбна поведінка учня: тиха неслухняність – обіцяють, але продовжують робити своє.